Професія, як хобі
Історія Анни Бабчук
Її щирий сміх і цікаві розповіді з журналістського життя оживляють буденну роботу редакційного колективу. Завжди емоційна і весела Анна поспішає побажати в прямому ефірі слухачам радіостанції «Ваша хвиля» гарного настрою і поділитися кількома актуальними новинами. Непосидюча вдача та емоційність не дозволяють їй довго возитися з «паперовою тяганиною», але щоразу провокують дівчину до пошуку найцікавіших фактів і до з'ясування проблемних ситуацій.
«Моя професія – моє хобі» - такий девіз редактора відділу підготовки інформаційних програм полтавського обласного радіо Анни Бабчук.
Вступні казуси
Бачити себе в журналістиці Анна почала ще в шкільні роки, які проходили в Полтавській загальноосвітній школі № 24. Як і більшість професійних медійників перші творчі здібності проявлялися в поезії, а далі вже в участі у творчих конкурсах.
Коли настав час вибору майбутньої професій дівчина розуміла, що хоче бути журналістом, бо це цікаво. Як зізнається Аня, насправді уявлення про фах на той момент було зовсім інакше, ніж яке воно є в реальному житті.
Почувши про відкриття спеціальності «Журналістика» в Полтавському педагогічному університеті, дівчина разом із подругою Тамілою подалася з документами саме сюди. Але в приймальній комісії на дівчат чекав «сюрприз». «Немає такої спеціальності» - така приголомшлива відповідь вразила абітурієнток. У розпачі дівчата пішли просити допомоги в декана факультету філології та журналістики (нині ректора) Миколи Степаненка. Аня ділиться: «Ми ж до нього в сльозах: "Немає такої спеціальності, в нас документи не приймають". На що він здивовано відповів: "Не може бути!"».
На щастя, невеличкий казус було з'ясовано і документи дівчат було покладено до новоствореної папки «Журналістика».
Коли настав час вибору майбутньої професій дівчина розуміла, що хоче бути журналістом, бо це цікаво. Як зізнається Аня, насправді уявлення про фах на той момент було зовсім інакше, ніж яке воно є в реальному житті.
Почувши про відкриття спеціальності «Журналістика» в Полтавському педагогічному університеті, дівчина разом із подругою Тамілою подалася з документами саме сюди. Але в приймальній комісії на дівчат чекав «сюрприз». «Немає такої спеціальності» - така приголомшлива відповідь вразила абітурієнток. У розпачі дівчата пішли просити допомоги в декана факультету філології та журналістики (нині ректора) Миколи Степаненка. Аня ділиться: «Ми ж до нього в сльозах: "Немає такої спеціальності, в нас документи не приймають". На що він здивовано відповів: "Не може бути!"».
На щастя, невеличкий казус було з'ясовано і документи дівчат було покладено до новоствореної папки «Журналістика».
Перший журналістський досвід
Справжнє знайомство з журналістським фахом почалося вже на практиці. «Я рада, що я тоді не розчарувалася. Мені ще більше сподобалося» - ділиться Анна Бабчук. Хоч і перший досвід дівчина здобула в газетному виданні «Вечірня Полтава», доля пов'язала її з іншою журналістською сферою – радіо.
Спробувати себе на обласному радіо Анні довелася вже на другому курсі. Гарно зарекомендувавши себе, дівчину запросили на роботу. Вона згадує, що ця пропозиція приємно вразила її, давши отримати порцію самовдоволення. Втрачати такої нагоди студентка не хотіла й залишилася набувати журналістської майстерності. «Так і працюю до сьогодні. Радіо настільки мене прив'язало, що більше ніде себе не бачу. Хоч і на телебаченні спробувала і на сайт дописувала - не для мене» - відверто зізнається Анна.
Перші професійні емоції
Анна Бабчук згадує, що вивчати на студентських практиках доводилося не тільки специфіку журналістського тексті, а й людську психологію через життєві історії. Одну таку розповідь Аня згадує з усіма подробицями.
«Ми робили програму "В городском саду играет". І одна жінка розповіла, що коли почалося бомбардування їхнього населеного пункту, то її мама могла взяти тільки тих дітей,які вміли ходити. Мама взяла старших і втекла з ними. А її залишили в колисці. І в її будинок упала бомба і не розірвалася. Ця жінка залишилася живою».
Такі випадки лише засвідчують, що журналістська робота потребує неабияких навичок оволодіння емоціями і вміння роботи з людьми.
Слідами журналістської справи
Кожний з нас журналістську діяльність асоціативно уявляє по-своєму. Наприклад, Анна порівнює журналістську справу з роботою слідчого. «Ти постійно розшукуєш інформацію. Ти повинен докопатися до правди, маєш дізнатися "що?", "як?", "за яких обставин?"» - говорить Аня.
Дотичність цих двох справ проявляється і в необхідності журналіста вивчення законодавчої бази, що, на думку Бабчук, підкреслює його професійність. Знається на цьому Анна безпосередньо з власного досвіду, адже висвітлює на обласному радіо соціальну проблематику.
Кожний з нас журналістську діяльність асоціативно уявляє по-своєму. Наприклад, Анна порівнює журналістську справу з роботою слідчого. «Ти постійно розшукуєш інформацію. Ти повинен докопатися до правди, маєш дізнатися "що?", "як?", "за яких обставин?"» - говорить Аня.
Дотичність цих двох справ проявляється і в необхідності журналіста вивчення законодавчої бази, що, на думку Бабчук, підкреслює його професійність. Знається на цьому Анна безпосередньо з власного досвіду, адже висвітлює на обласному радіо соціальну проблематику.
Справа душі
Працюючи вже 6 років у журналістиці, Анні жодного разу не спадало на думку, що її місце в іншій сфері. Вона щиро залюблена в цю справу і намагається пов'язуватиме себе з нею за будь-яких обставин.
На перший погляд, журналістська робота складається з певного алгоритму обробки інформації, який важко змінити. Та, на думку журналістки, різноманіття подій і ситуацій дозволяє бачити щось нове, і від цього слід отримувати задоволення.
Працюючи вже 6 років у журналістиці, Анні жодного разу не спадало на думку, що її місце в іншій сфері. Вона щиро залюблена в цю справу і намагається пов'язуватиме себе з нею за будь-яких обставин.
На перший погляд, журналістська робота складається з певного алгоритму обробки інформації, який важко змінити. Та, на думку журналістки, різноманіття подій і ситуацій дозволяє бачити щось нове, і від цього слід отримувати задоволення.
Із особистого архіву Анни
«Трапляється всяке. Але не так, що прийшла людина на 8 ранку. Відсиділа до 17.00 за комп'ютером. Встала. Ненавидить всіх, себе й роботу та й пішла. І щодня вона робить одне й те ж».
Для Анни кожний день на роботі непередбачуваний і сповнений авантюризму (далі зрозумієте чому).
Знайомство з «ловцем бандітов»
Журналістська справа наповнена несподіванками різного характеру, на які навіть і сподіватися не можна. Так, перший цікавий випадок трапився з Анною близько шести років тому. Тоді їй довелося поїхати до Гадяча, висвітлювати подію з представниками колишньої Державтоінспекції в Гадяцький дитячий будинок сімейного типу.
Як згадує схвильовано дівчина: «Щойно ми туди зайшли, до мене підійшов маленький хлопчик. А я ще й на підборах. Він мене так за ногу взяв і спитав :"Ти моя мама?". Я почала казати, що ні. Познайомилася з ним, ходила з ним увесь захід. Йому було 2 рочки і звати його Стьопа. І коли я вже спитала, ким він хоче бути, коли виросте, то він так гордо відповів: «Коли я вилосту, я буду міліція». Я кажу: "Навіщо?". – "Буду бандітов ловить і сажать в тємніцу"».
Цей випадок запам'ятався емоційні Ані на все життя.
Цей випадок запам'ятався емоційні Ані на все життя.
Життєві перипетії інколи змушують змінювати вектор власних бажань і можливостей то в кращий, то в гірший бік. Тому в силу власних життєвих обставин Анна Бабчук дотримується принципу «Все буде так, як має бути».
Тож хай лише яскраві подорожі, цікаві розмови та натхнення трапляються на шляху Анни, що в подальшому сприятимуть творчим здобуткам.
Тож хай лише яскраві подорожі, цікаві розмови та натхнення трапляються на шляху Анни, що в подальшому сприятимуть творчим здобуткам.
Із власного архіву Анни
Із власного архіву Анни
